110 років з Дня народження Миколи Носова

23 листопада виповнилося 110 років від дня народження видатного дитячого письменника Миколи Носова. Саме він створив Незнайку, відправив його в Сонячне місто і на Місяць, запросив Бобика в гості до Барбоса, винайшов слово «апендікокс» і придумав рецепт Мишкової каші. Його книги постійно перевидаються. Батьки починають читати Носова дітям, а коли діти засинають, продовжують читати його книги вже самі собі.

Микола Носов народився в 1908 році в Києві, а його дитинство пройшло в Ірпіні. Носов мріяв стати хіміком і планував вступати до Київського політехнічного інституту, однак перед самим вступом передумав і пішов до Київського художнього інституту. Там він захопився фотографією і кінематографом, а через два роки перевівся в московський інститут.

Після закінчення ВДІКу Микола Миколайович довгий час працював режисером-постановником мультиплікаційних, наукових і навчальних фільмів. Писати дитячі розповіді Носов почав у віці 20 років в 1938 році. Однак слава до нього прийшла лише після закінчення Другої світової війни. Найбільш же відомим твором письменника стала трилогія про пригоди Незнайка, що стала «самою дитячою» антиутопією. Серед інших творів Носова – повість «Вітя Малєєв в школі і вдома», цикл оповідань «Фантазери» та багато інших.

Микола Носов помер у віці 67 років 26 липня 1976 року. У 2008 році, до сторіччя письменника, у Росії були випущені срібні монети з його зображенням, а в квітні цього року в Києві ім’ям Носова була названа вулиця.

До ювілею М.Носова ми згадали найяскравіші цитати з його книг:

Це завжди так буває. Коли пити хочеться, так здається, що ціле море вип’єш, а коли станеш пити, так одну кружку вип’єш і більше вже не хочеться, тому що люди від природи жадібні ...

(«Мишкова каша»)

- Незнайко, ти невиправний!

- Якби я був виправним, то все наше з вами цікаве життя відразу б стало нецікавим.

(«Пригоди Незнайка і його друзів»)

- Так ти через рими будеш на мене всяку неправду складати? - скипів Знайка.

- Звичайно, - відповів Незнайко. - Навіщо ж мені складати правду? Правду і складати нічого, вона і так є.

(«Пригоди Незнайка і його друзів»)

Такі вже звичаї у місячних жителів! Місячний коротун ні за що не стане їсти цукерки, пряники, хліб, ковбасу або морозиво тієї фабрики, яка не друкує оголошень в газетах, і не піде лікуватися до лікаря, який не придумав якоїсь приголомшливої реклами для залучення хворих. Зазвичай лунатик купує лише ті речі, про які читав в газеті, якщо ж він побачить десь на стіні спритно складене рекламне оголошення, то може купити навіть ту річ, яка йому не потрібна зовсім.

(«Незнайко на Місяці»)

Ось і говори після цього правду! - бурчав Незнайко, повертаючись додому. - І чому це завжди так буває: варто вигадати якусь нісенітницю - і тобі всі повірять, а спробуй скажи хоч найчистішу правду - так тобі накладуть по шиї, і справа з кінцем!

(«Незнайко на Місяці»)

Всі дівчата уявляють, що вони дуже розумні. Не знаю, чому у них така велика уява!

(«Вітя Малєєв в школі і вдома»)

Літературні лавки в Стамбулі

 

У сучасному Стамбулі можна зустріти безліч дивовижних пам’яток, які користуються величезною популярністю у мандрівників з різних куточків планети. До таких незвичайних і красивих місць міста султанів сміливо можна віднести лавки, які оформлені у вигляді книг.

Розміщені по всьому Стамбулу, вони надають можливість ознайомлюватися з найкращими турецькими творами не тільки в бібліотеках і книгарнях, а й безпосередньо на міських вулицях, на зупинках громадського транспорту, в парках, на набережних Босфору.

Хочеться відзначити, що кожна з таких незвичайних «книг» відкрита на найцікавішому місці літературного твору, текстами для них виступають цитати вісімнадцяти турецьких письменників і поетів.

Ці дивовижні конструкції виконані зі смаком, як відзначає міська влада, на них нанесено лише оригінальний текст, тому турецька молодь виявляє досить високу свідомість, не розписуючи своєю «творчістю» ці незвичайні книги-лавки.

Ідея залучення до читання і до культури таким незвичайним способом не є абсолютним нововведенням, подібні вook bench можуть зустріти мандрівники в каліфорнійському парку, у французькій столиці, а також в Мінесоті.

Одні туристи сідають і комфортно відпочивають на незвичайних лавках, інші читають цитати турецьких класиків, треті фотографуються біля них, але майже ніхто з гостей міста султанів не проходить повз, тому що на ці дивовижні конструктивні рішення неможливо не звернути уваги.

Книга, яку ви бачите на фото, «відкрита» на трамвайній зупинці Еміноню. Це рядки вірша «Я слухаю Стамбул» відомого турецького поета Орхана Велі Каника.

Закрыв глаза, я слушаю Стамбул.

Свежо, солёно и чуть-чуть лениво

Вздыхает влажно ветерок с залива...

В далёких узких улочках пророчит

Прохладу водоноса колокольчик.

Трепещут листья в воздухе от зноя,

А в парках заплутал зелёный гул.

Закрыв глаза, я слушаю Стамбул.

Закрыв глаза, я слушаю Стамбул.

Немного шума волн и много чаек

С полётной высоты. Который век

всё так же сеть прилежно выбирает

На лодке утомленный человек.

Закат отправил волны все на берег,

и чуточку совсем не дотянул

и пеной возле женских ног уснул.

Закрыв глаза, я слушаю Стамбул.

Закрыв глаза, я слушаю Стамбул.

Прохладный гомон КапалЫ ЧаршЫ

И толпы верных у Махмутпаши,

Весенний ветер, утренний простор,

Из доков молота с железом слышен спор.

И каждый неказистый тихий двор

Взрывает крыльев голубиных гул.

Закрыв глаза, я слушаю Стамбул.

З Днем української писемності та мови!

«Мова – душа кожної національності, 

її святощі, її найцінніший скарб». 

Іван Огієнко.

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

СЕРЦЕ ВІДДАНЕ ДІТЯМ (до 100-річчя з дня народження Василя Олександровича Сухомлинського)

 

Щодня чекав я з нетерпінням ранку,

Щоб утопитись у дитячім щебеті,

Щоб захлинутись у дитячім вереску.

Як щастя є – воно поміж дітей.

Ці рядки з поеми Івана Драча «Дума про Вчителя» присвячені Василю Олександровичу Сухомлинському. Неповних п’ятдесят два роки відміряла йому доля, а встиг зробити стільки, що вистачить не тільки нинішнім, а й прийдешнім поколінням. У створеній Сухомлинським Школі радості знання переплавлялися в переконання, гуманізм поєднувався з розумною вимогливістю, любов до батьків, отчого краю переростала в почуття великої любові до Вітчизни.

У Павлиш на Кіровоградщині, де творив Учитель, торували стежки прогресивні педагоги з різних континентів планети. А ті, кому це не вдавалось, черпали мудрість з його розмаїтої спадщини – 36 монографічних праць, понад 600 статей, майже 1200 художніх творів для дітей!

Загальний тираж його книжок, що вийшли в світ лише в нашій країні, становить понад 3 мільйони примірників. Василь Олександрович став одним з перших на Україні членів-кореспондентів Академії педагогічних наук СРСР.

 

З сімнадцяти літ й до кінця життя В.О.Сухомлинський займався практичною педагогічною діяльністю – був учителем, завідуючим райвно і, нарешті, 23 роки стояв біля керма знаменитої Павлиської середньої школи. Щоб досконало пізнати весь педагогічний процес, Василь Олександрович, крім української мови і літератури за фахом, викладав майже всі шкільні предмети.

 

Педагогічна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело світла, енергії, любові.

Запрошуємо відвідати виставку «Серце віддане дітям» з нагоди 100-річчя з дня народження видатного педагога, яка проходитиме у шкільній бібліотеці з 28 вересня по 28 жовтня 2018 року.

ІІІ Міжнародна гра зі світової (української та зарубіжної) літератури «SUNFLOWER» відбудеться 29 листопада 2018 року

Реєстрація учасників у грі - з 01.09.2018 р. до 25.10.2018 р. 

Розмір оргвнеску за участь у грі становить:

— традиційний спосіб участі у грі:

• до 200 учасників зі школи/об’єднання – 20,00 грн. з одного учасника;
•  201-400 учасників зі школи/об’єднання – 19,50 грн. з одного учасника;
• понад 400 учасників зі школи/об’єднання – 19,00 грн. з одного учасника.

— онлайновий спосіб участі у грі:

• до 200 учасників зі школи/об’єднання – 15,00 грн. з одного учасника;
•  201-400 учасників зі школи/об’єднання – 14,65 грн. з одного учасника;
• понад 400 учасників зі школи/об’єднання – 14,25 грн. з одного учасника.

Оплата оргвнеску до 25 жовтня 2018 року.

190 років з дня народження ЛЬВА МИКОЛАЙОВИЧА ТОЛСТОГО

Граф, учасник Кримської війни 1853–1856 рр., російський письменник, Почесний академік Петербурзької АН, освітній діяч, один із теоретиків «вільного виховання», організатор шкіл для селянських дітей, автор підручників «Курс арифметики», «Азбука», «Книги для читання», літературних творів: роману-епопеї «Війна і мир», автобіографічної трилогії «Дитинство», «Отроцтво», «Юність», романів «Анна Кареніна», «Воскресіння», драми «Влада темряви», а також цілого ряду оповідань, повістей тощо. І це все одна людина – Толстой Лев Миколайович.

9 вересня 2018 року ми відзначаємо 190 років від дня народження класика світової романістики. Важко знайти людину, яка б не чула про цього письменника. Його ім’я відомо читачам в усіх куточках світу. Романи й оповідання митця перевидаються й екранізуються. Тільки одна «Анна Кареніна» існує в десятках кіноверсій. Така слава цілком заслужена, оскільки зроблена Толстим духовна робота – велична та грандіозна.

Геніальний митець, майстер прозового твору Лев Толстой досягнув надзвичайної моральної висоти. Сенс життя письменник бачить в служінні людям. Його кредо, яке ніколи не змінювалося звучить так: «Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися. А спокій – душевна підлість.» Таким чином, у пам’яті сучасників Толстой не тільки великий письменник, але й людина високої моральності, доброти, самовідданого служіння людям.

До річниці письменника, ювілеїв його романів "Анна Кареніна" та "Війна і мир" запрошуємо відвідати книжкову виставку, що проходитиме у шкільній бібліотеці з 10 по 20 вересня.   

Стартує новий навчальний рік!

Володимир Короленко: 165 років з дня народження

Кращий його твір – він сам, його життя,  його істота...

А. Г. Горифельд

Короленко Володимир Галактіонович – видатний російський письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням – українець.

Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.

В 1866 році Г.О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне. В цьому ж році Володимир Короленко поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.

Після закінчення гімназії в 1871 році Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту. В 1874 році, завдяки старанням енергійної матері, йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської земельної й лісової академії.  У 70-х рр. зблизився з діячами революційного народництва.

За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. Пізніше, як політично неблагонадійного його було заарештовано і вислано спочатку у В’ятську губернію, потім до Сибіру. Майже 10 років провів Короленко у засланні. Але це не зломило письменника. Саме в засланні починається його літературна діяльність.

Після заслання В. Короленко жив у Нижньому Новгороді, Петербурзі, останні 20 років свого життя – в Полтаві. Короленко швидко включився у літературно-громадське життя Полтавщини. Налагодив дружні стосунки з діячами української культури – Панасом Мирним, М.Коцюбинським, І.Тобілевичем, X.Алчевською, Г.Хоткевичем та ін.

Роки життя у Полтаві були заповнені інтенсивною творчою роботою. Тут він завершив нариси «У козаків», писав другий цикл сибірських оповідань («Мороз», «Феодали» та ін.), оповідання «Мить» і «Не страшне».

П’ять останніх років життя письменника збіглися з Жовтневою революцією і громадянською війною. Він не сприймає більшовицького терору, вважаючи силові методи зайвою жорстокістю. Погляди письменника ґрунтувалися не на класовому підході, а на загальнолюдських принципах моралі.

Помер Володимир Галактіонович 25 грудня 1921 року в Полтаві, де і похований.

Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор чотирьохтомної «Історії мого сучасника», відомих повістей «Сліпий музикант», «В дурному товаристві», «Без язика», багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей.

Одна з головних тем художньої творчості Короленка – шлях до «справжнього» народу. З почуттям невимовної гордості, Короленко писав про відвагу та мужність народу України, про його талановитість.

Але поряд з письменницькою діяльністю Короленко вів активну громадську діяльність. Протягом усього свого життя він виступав проти насильства і несправедливості, відстоював рівноправність народів, захищав право національних меншин, викривав прояви націоналізму і шовінізму всіх мастей. Недарма сучасники називали його «совістю землі російської». В річницю 145-річчя від дня народження В.Короленка Єврейською Радою України йому було присвоєно звання «Праведник України». Так вдячні нащадки увічнили пам’ять гарячого захисника людини від рабства, зла і неправди, свободи і гідності національних меншин.

В Україні глибоко шанують Володимира Галактіоновича Короленка, свято бережуть пам’ять про великого праведника XX ст.

Ім’я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві та Житомирі.  В Полтаві і  Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.

1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України. Екранізовано повість «Сліпий музикант» (1960 рік, Київська кіностудія імені Олександра Довженка, режисер-постановник Т.Лукавневич). За його повістю «В дурному товаристві» створено фільм К.Муратової «Серед сірого каміння» (1983). Йому присвячено документальну стрічку «Пам’яті В. Г. Короленка» (1956).

Володимир Маяковський: 125 років з дня народження

 

19 липня – день народження Володимира Маяковського. 125 років тому з’явився на світ поет, якого в усьому світі вважають російським. Справді, писав він російською мовою. Та за походженням був українцем. І не просто українцем, а з козацького роду.

«Я не из кацапов-разинь.

Я – дедом казак,

другим – сечевик,

а по рожденью грузин.»

(В.Маяковский

«Нашему юношеству», 1927)

Маяковський народився в Багдаті неподалік Кутаїсі (Грузія). Рід його батька походив з українських козаків, матері – з кубанських.

У школі Володимир навчався грузинською мовою, в родині говорили російською та українською, співали українських пісень. Ще в дитинстві хлопця зачаровували твори Т.Шевченка та М.Гоголя.

            Навчався у гімназіях Кутаїсі, потім – Москви. 1914 року закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури.

З усім шалом пристрасної своєї натури захопився революційними настроями.

Друкуватися почав 1912 року (його перша поезія «Ночь»), зараховуючи себе до футуристів – течії, яка на цілий світ була лише в Італії та Україні, а з його допомогою – трохи в Росії. Разом з Давидом Бурлюком, Велемиром Хлєбниковим та Василем Каменським створив одне з перших літературно-художніх угруповань футуристів «Гілея».   

У 1919-1922 роках працював у «ОкнахРОСТА» як поет і художник-плакатист. З 1923 по 1928 рік очолював літературну групу «ЛЕФ» та журнал «ЛЕФ» (з 1927 р. – «Новий ЛЕФ»).

Під час першої світової війни В.Маяковський писав антивоєнну лірику. Подорожуючи за кордоном, відвідав Гавану, Мексику, США.

Протягом короткого, але насиченого життя, Володимир Маяковський неодноразово приїздив в Україну. Київ, Одеса, Херсон, Миколаїв, Харків, Полтава, Запоріжжя…  

Новатор Срібної доби російської поезії, В.Маяковський, відомий не лише своїми епатажними поезіями, а й кіносценаріями та кіноролями. У 1918-1919 рр. зіграв головні ролі у фільмах «Рожденный не для денег» (інтерпретація «Мартіна Ідена» Дж.Лондона), «Барышня и хулиган» за романом Е.де Амічіса, «Закованная фильмой».

Для Всеукраїнського фотокіноуправління створив вісім кіносценаріїв, за двома з яких були поставлені фільми «Трое» («Дети») та «Декабрюхов и Октябрюхов».

В українських театрах ішли п’єси В.Маяковського «Баня», «Клоп», «Мистерия-Буфф». Його твори перекладали за життя поета українською М.Семенко, М.Вороний, М.Бажан, згодом – Д.Павличко, М.Лукаш, Р.Лубківський та інші відомі поети.

12 квітня 1930 року в Москві поет Володимир Маяковський вистрелив собі в серце. Похований на московському Ново-дівичому цвинтарі.  

Маяковський був дуже різним – у поезії, особистому й публічному житті. Але, безперечно він був дивовижною, талановитою, потужною особистістю.

І ще – він завжди пишався своїм козацьким походженням, любив Україну. Ця любов раз-по-раз проривалася у його поезіях  і розмовах.