СЕРЦЕ ВІДДАНЕ ДІТЯМ (до 100-річчя з дня народження Василя Олександровича Сухомлинського)

 

Щодня чекав я з нетерпінням ранку,

Щоб утопитись у дитячім щебеті,

Щоб захлинутись у дитячім вереску.

Як щастя є – воно поміж дітей.

Ці рядки з поеми Івана Драча «Дума про Вчителя» присвячені Василю Олександровичу Сухомлинському. Неповних п’ятдесят два роки відміряла йому доля, а встиг зробити стільки, що вистачить не тільки нинішнім, а й прийдешнім поколінням. У створеній Сухомлинським Школі радості знання переплавлялися в переконання, гуманізм поєднувався з розумною вимогливістю, любов до батьків, отчого краю переростала в почуття великої любові до Вітчизни.

У Павлиш на Кіровоградщині, де творив Учитель, торували стежки прогресивні педагоги з різних континентів планети. А ті, кому це не вдавалось, черпали мудрість з його розмаїтої спадщини – 36 монографічних праць, понад 600 статей, майже 1200 художніх творів для дітей!

Загальний тираж його книжок, що вийшли в світ лише в нашій країні, становить понад 3 мільйони примірників. Василь Олександрович став одним з перших на Україні членів-кореспондентів Академії педагогічних наук СРСР.

 

З сімнадцяти літ й до кінця життя В.О.Сухомлинський займався практичною педагогічною діяльністю – був учителем, завідуючим райвно і, нарешті, 23 роки стояв біля керма знаменитої Павлиської середньої школи. Щоб досконало пізнати весь педагогічний процес, Василь Олександрович, крім української мови і літератури за фахом, викладав майже всі шкільні предмети.

 

Педагогічна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело світла, енергії, любові.

Запрошуємо відвідати виставку «Серце віддане дітям» з нагоди 100-річчя з дня народження видатного педагога, яка проходитиме у шкільній бібліотеці з 28 вересня по 28 жовтня 2018 року.

ІІІ Міжнародна гра зі світової (української та зарубіжної) літератури «SUNFLOWER» відбудеться 29 листопада 2018 року

Реєстрація учасників у грі - з 01.09.2018 р. до 25.10.2018 р. 

Розмір оргвнеску за участь у грі становить:

— традиційний спосіб участі у грі:

• до 200 учасників зі школи/об’єднання – 20,00 грн. з одного учасника;
•  201-400 учасників зі школи/об’єднання – 19,50 грн. з одного учасника;
• понад 400 учасників зі школи/об’єднання – 19,00 грн. з одного учасника.

— онлайновий спосіб участі у грі:

• до 200 учасників зі школи/об’єднання – 15,00 грн. з одного учасника;
•  201-400 учасників зі школи/об’єднання – 14,65 грн. з одного учасника;
• понад 400 учасників зі школи/об’єднання – 14,25 грн. з одного учасника.

Оплата оргвнеску до 25 жовтня 2018 року.

190 років з дня народження ЛЬВА МИКОЛАЙОВИЧА ТОЛСТОГО

Граф, учасник Кримської війни 1853–1856 рр., російський письменник, Почесний академік Петербурзької АН, освітній діяч, один із теоретиків «вільного виховання», організатор шкіл для селянських дітей, автор підручників «Курс арифметики», «Азбука», «Книги для читання», літературних творів: роману-епопеї «Війна і мир», автобіографічної трилогії «Дитинство», «Отроцтво», «Юність», романів «Анна Кареніна», «Воскресіння», драми «Влада темряви», а також цілого ряду оповідань, повістей тощо. І це все одна людина – Толстой Лев Миколайович.

9 вересня 2018 року ми відзначаємо 190 років від дня народження класика світової романістики. Важко знайти людину, яка б не чула про цього письменника. Його ім’я відомо читачам в усіх куточках світу. Романи й оповідання митця перевидаються й екранізуються. Тільки одна «Анна Кареніна» існує в десятках кіноверсій. Така слава цілком заслужена, оскільки зроблена Толстим духовна робота – велична та грандіозна.

Геніальний митець, майстер прозового твору Лев Толстой досягнув надзвичайної моральної висоти. Сенс життя письменник бачить в служінні людям. Його кредо, яке ніколи не змінювалося звучить так: «Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися. А спокій – душевна підлість.» Таким чином, у пам’яті сучасників Толстой не тільки великий письменник, але й людина високої моральності, доброти, самовідданого служіння людям.

До річниці письменника, ювілеїв його романів "Анна Кареніна" та "Війна і мир" запрошуємо відвідати книжкову виставку, що проходитиме у шкільній бібліотеці з 10 по 20 вересня.   

Стартує новий навчальний рік!

Володимир Короленко: 165 років з дня народження

Кращий його твір – він сам, його життя,  його істота...

А. Г. Горифельд

Короленко Володимир Галактіонович – видатний російський письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням – українець.

Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.

В 1866 році Г.О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне. В цьому ж році Володимир Короленко поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.

Після закінчення гімназії в 1871 році Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту. В 1874 році, завдяки старанням енергійної матері, йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської земельної й лісової академії.  У 70-х рр. зблизився з діячами революційного народництва.

За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. Пізніше, як політично неблагонадійного його було заарештовано і вислано спочатку у В’ятську губернію, потім до Сибіру. Майже 10 років провів Короленко у засланні. Але це не зломило письменника. Саме в засланні починається його літературна діяльність.

Після заслання В. Короленко жив у Нижньому Новгороді, Петербурзі, останні 20 років свого життя – в Полтаві. Короленко швидко включився у літературно-громадське життя Полтавщини. Налагодив дружні стосунки з діячами української культури – Панасом Мирним, М.Коцюбинським, І.Тобілевичем, X.Алчевською, Г.Хоткевичем та ін.

Роки життя у Полтаві були заповнені інтенсивною творчою роботою. Тут він завершив нариси «У козаків», писав другий цикл сибірських оповідань («Мороз», «Феодали» та ін.), оповідання «Мить» і «Не страшне».

П’ять останніх років життя письменника збіглися з Жовтневою революцією і громадянською війною. Він не сприймає більшовицького терору, вважаючи силові методи зайвою жорстокістю. Погляди письменника ґрунтувалися не на класовому підході, а на загальнолюдських принципах моралі.

Помер Володимир Галактіонович 25 грудня 1921 року в Полтаві, де і похований.

Творча спадщина письменника велика і багатогранна. Він автор чотирьохтомної «Історії мого сучасника», відомих повістей «Сліпий музикант», «В дурному товаристві», «Без язика», багатьох оповідань, нарисів, публіцистичних і критичних статей.

Одна з головних тем художньої творчості Короленка – шлях до «справжнього» народу. З почуттям невимовної гордості, Короленко писав про відвагу та мужність народу України, про його талановитість.

Але поряд з письменницькою діяльністю Короленко вів активну громадську діяльність. Протягом усього свого життя він виступав проти насильства і несправедливості, відстоював рівноправність народів, захищав право національних меншин, викривав прояви націоналізму і шовінізму всіх мастей. Недарма сучасники називали його «совістю землі російської». В річницю 145-річчя від дня народження В.Короленка Єврейською Радою України йому було присвоєно звання «Праведник України». Так вдячні нащадки увічнили пам’ять гарячого захисника людини від рабства, зла і неправди, свободи і гідності національних меншин.

В Україні глибоко шанують Володимира Галактіоновича Короленка, свято бережуть пам’ять про великого праведника XX ст.

Ім’я Короленка надано Полтавському національному педагогічному університету, Харківській державній науковій бібліотеці, Чернігівській обласній бібліотеці, школам у Полтаві та Житомирі.  В Полтаві і  Житомирі відкрито музеї Короленка. Також у Полтаві є Народний дім імені Володимира Короленка.

1990 року Спілка письменників України встановила літературну премію імені Короленка за найкращий твір, написаний російськомовними літераторами України. Екранізовано повість «Сліпий музикант» (1960 рік, Київська кіностудія імені Олександра Довженка, режисер-постановник Т.Лукавневич). За його повістю «В дурному товаристві» створено фільм К.Муратової «Серед сірого каміння» (1983). Йому присвячено документальну стрічку «Пам’яті В. Г. Короленка» (1956).

Володимир Маяковський: 125 років з дня народження

 

19 липня – день народження Володимира Маяковського. 125 років тому з’явився на світ поет, якого в усьому світі вважають російським. Справді, писав він російською мовою. Та за походженням був українцем. І не просто українцем, а з козацького роду.

«Я не из кацапов-разинь.

Я – дедом казак,

другим – сечевик,

а по рожденью грузин.»

(В.Маяковский

«Нашему юношеству», 1927)

Маяковський народився в Багдаті неподалік Кутаїсі (Грузія). Рід його батька походив з українських козаків, матері – з кубанських.

У школі Володимир навчався грузинською мовою, в родині говорили російською та українською, співали українських пісень. Ще в дитинстві хлопця зачаровували твори Т.Шевченка та М.Гоголя.

            Навчався у гімназіях Кутаїсі, потім – Москви. 1914 року закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури.

З усім шалом пристрасної своєї натури захопився революційними настроями.

Друкуватися почав 1912 року (його перша поезія «Ночь»), зараховуючи себе до футуристів – течії, яка на цілий світ була лише в Італії та Україні, а з його допомогою – трохи в Росії. Разом з Давидом Бурлюком, Велемиром Хлєбниковим та Василем Каменським створив одне з перших літературно-художніх угруповань футуристів «Гілея».   

У 1919-1922 роках працював у «ОкнахРОСТА» як поет і художник-плакатист. З 1923 по 1928 рік очолював літературну групу «ЛЕФ» та журнал «ЛЕФ» (з 1927 р. – «Новий ЛЕФ»).

Під час першої світової війни В.Маяковський писав антивоєнну лірику. Подорожуючи за кордоном, відвідав Гавану, Мексику, США.

Протягом короткого, але насиченого життя, Володимир Маяковський неодноразово приїздив в Україну. Київ, Одеса, Херсон, Миколаїв, Харків, Полтава, Запоріжжя…  

Новатор Срібної доби російської поезії, В.Маяковський, відомий не лише своїми епатажними поезіями, а й кіносценаріями та кіноролями. У 1918-1919 рр. зіграв головні ролі у фільмах «Рожденный не для денег» (інтерпретація «Мартіна Ідена» Дж.Лондона), «Барышня и хулиган» за романом Е.де Амічіса, «Закованная фильмой».

Для Всеукраїнського фотокіноуправління створив вісім кіносценаріїв, за двома з яких були поставлені фільми «Трое» («Дети») та «Декабрюхов и Октябрюхов».

В українських театрах ішли п’єси В.Маяковського «Баня», «Клоп», «Мистерия-Буфф». Його твори перекладали за життя поета українською М.Семенко, М.Вороний, М.Бажан, згодом – Д.Павличко, М.Лукаш, Р.Лубківський та інші відомі поети.

12 квітня 1930 року в Москві поет Володимир Маяковський вистрелив собі в серце. Похований на московському Ново-дівичому цвинтарі.  

Маяковський був дуже різним – у поезії, особистому й публічному житті. Але, безперечно він був дивовижною, талановитою, потужною особистістю.

І ще – він завжди пишався своїм козацьким походженням, любив Україну. Ця любов раз-по-раз проривалася у його поезіях  і розмовах.  

70 років від дня народження Світлани Олександрівни Алексієвич (1948), білоруської письменниці та публіциста. Лауреата Нобелівської премії з літератури за 2015 рік

 

Журналістка, яка працює в документальному жанрі, і авторка книжок на межі художньої літератури та нон-фікшн, лауреатка численних літературних нагород, серед яких премії імені Миколи Островського і Ришарда Капусцінського.

Світлана Алексієвич народилася 31 травня 1948 року в Івано-Франківську: саме там на той час служив її батько. Демобілізувавшись, він перевіз сім’ю до рідної Білорусі. Там батьки майбутньої письменниці вчителювали в сільській школі.

Після закінчення школи вона працювала кореспондентом районної газети. У 1967 році – вступила на факультет журналістики Білоруського державного університету.

За рік після закінчення навчання Світлану Алексієвич запрошують до Мінська працювати у «Сільській газеті», а ще за кілька років вона стала спершу кореспондентом, а далі – заввідділу нарису й публіцистики журналу «Німан».

Брала участь у написанні сценаріїв документальних фільмів, серед яких «У війни не жіноче обличчя» (1981-1984), «Солдатки» (1985), «Минуле ще попереду» (1988), «Ці незрозумілі старі люди» (1988), «Афганський цикл» (1991-1992) та ін.

На початку 1970-х Світлана Алексієвич готує до друку книгу нарисів «Я поїхав із села», яку складали монологи людей, що полишили рідну місцину. Проте видання так і залишилося неопублікованим через заборону з боку цензури.

У 1983 році постає нова книжка – «У війни не жіноче обличчя». Це результат кількарічної «польової роботи»: авторка розшукувала учасниць Великої Вітчизняної війни, із магнітофоном і нотатником записувала їхні свідчення.

1985 року вийшла ще одна книга – «Останні свідки (сто недитячих оповідей)», яка теж чекала дозволу на друк. У ній йдеться про покоління «дітей війни».

Чотири роки журналістка працювала над книжкою «Цинкові хлопчики» (1989) про війну в Афганістані, збираючи розповіді безпосередніх учасників бойових дій, медиків, близьких і рідних загиблих юнаків та тих, хто повернувся додому із фізичними і психологічними травмами.

«Зачаровані смертю» (1993) – збірка сповідей про вдалі й невдалі самогубства, хвиля яких охопила простір імперії на зламі десятиліть.

У 1997 році у книзі «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлана Алексієвич публікує історії людей, які в той чи інший спосіб постраждали від аварії на ЧАЕС. Переклад, здійснений Оксаною Забужко, виданий під назвою «Чорнобиль: Хроніка майбутнього» (1998), став першим виданням текстів Алексієвич в Україні.

Найновіша книжка письменниці – «Час second-hand (кінець червоної людини)» (2013; видання українською мовою – 2014). Авторка пише про homo soveticus, людський тип, який виникає внаслідок спроб радянської системи переробити психологію громадянина. Цей текст Алексієвич називає заключним у циклі «Голоси Утопії».

Скомбінувати цитати зі свідчень очевидців так, щоб викликати якнайсильніші переживання у читача, – один із головних художніх прийомів книг Світлани Алексієвич. Авторський коментар, який доповнює пряму мову героїв, так само спрямований на посилення цього ефекту.

«Роман голосів» – так визначає жанр власних книг сама Алексієвич.

У центрі кожної із книг – резонансні події або процеси, без яких неможливо уявити історію Східної Європи, радянського і пострадянського простору. Друга світова війна, Чорнобиль, Афган, перебудова, крах СРСР обрані стрижнями, на які нанизуються емоційні спогади тих, кому довелося із цим зіткнутися.

Авторка намагається не називати імен своїх героїв. Вона пише не історію фактів, а «історію почуттів», тому достовірність подій, деталей, які описують опитані нею люди, менш важлива, ніж щирість респондентів.

8 жовтня 2015 року Шведська академія оголосила про присудження Нобелівської премії з літератури Світлані Алексієвич саме із таким формулюванням: «За її поліфонічне письмо – пам’ятник стражданню й мужності у наш час».

ЩИРО ВІТАЄМО СВІТЛАНУ ОЛЕКСАНДРІВНУ

З 70-РІЧНИМ ЮВІЛЕЄМ

і бажаємо міцного здоров’я та наснаги,

творчого лету думки та безмежного простору для польоту.