Данський художник зобразив на фасаді будинку величезну книжкову полицю, де розмістив улюблені книги його мешканців

 

Якщо вуличні художники вишукують покинуті будівлі та старі поїзди як мольберти для своєї незвичайної творчості, то данський вуличний митець Ян Іс де Ман обрав інший шлях – він своїми творами поєднує місцеві спільноти людей. Його мета – створення таких проектів, де «кожен може себе проявити», до створення яких він активно залучає своїх знайомих. Найсвіжіша робота Яна – химерна 3-ярусна книжкова полиця – зорова ілюзія на стіні одного з будинків у місті Утрехт (Нідерланди). В роботі йому допомагали друг, теж вуличний художник Деф Фід (з котрим працювали ще над одним муралом) та співвласник місцевого тату-салону.

Ян розповів, що ідею для створення цієї краси подало саме життя. «Я прекрасно знаю мешканців першого поверху. Вони давно хотіли, щоби я щось для них намалював, просили вигадати дещо чудове для цілого кварталу. Спочатку я планував зобразити великого смайла, що усміхався, величезного: люди, побачивши таке зображення, стануть ще щасливішими. Однак ця ідея була дуже простою, не досконалою».

Оглянувши матеріал для роботи вуличний художник зупинив свій вибір на оптичній ілюзії – «візуальному мистецтві, яке використовують особливо для зорового обману, щоб зображений предмет сприймався як тривимірний». Автор розповідає: «Я вивчив розміри будинку, місце його розташування, і тут мене осяяло – а чому б не зобразити гігантську книжкову полицю? Люблю створювати ілюзії на стінах та викликати усмішки на обличчях людей і ця ідейка (як я потім зрозумів) поєднає ці два прагнення».

Частиною проекту було залучення мешканців будинку до мистецького процесу. «Ми розпитали людей про їх улюблені книги і так нам вдалося поєднати 8 різних мов та культур в одній роботі. Усім знайшлося місце – кожній особі, віку, культурі та мові. Єдине правило, яке я запровадив – без політичної чи релігійної літератури. Окрім цих видів приймалися усі книги».

Митці працювали весь тиждень без упину, щоби перенести план книжкової полиці на стіну житлового будинку. Хлопцям вдалося поєднати свій задум із бажаннями мешканців будівлі. Коли мурал довершили, він став не лише мистецьким джерелом об’єднання сусідів, але й зупинкою перехожих для чудового селфі.

Літературний кінозал: «Чарлі і шоколадна фабрика»

 

Це історія простого маленького хлопчика на ім’я Чарлі Бакет.

Він не був швидшим, сильнішим або розумнішим за інших дітей.

У його батьків не було ні багатства, ні впливу, ні зв’язків, і взагалі

вони ледь зводили кінці з кінцями. Чарлі Бакет був найщасливішим

хлопчиком на всьому білому світі, просто ... він цього не знав.

(Роальд Дал)

Під час тижня дитячої та юнацької книги у рамках бібліотечного проекту «Літературний кінозал: від фільму до книги» школярам було запропоновано переглянути однойменну екранізацію казкової повісті валлійського письменника Роальда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». Це розповідь про пригоди хлопчака Чарлі Бакета на шоколадній фабриці геніального і дивакуватого кондитера містера Вонки. Які чудеса чекають на хлопця та ще чотирьох дітлахів, що знайшли золоті квитки, на фабриці Віллі Вонки? І хто з них отримає головний приз?  Відповіді на ці питання знають ті, хто вже прочитав книгу.

Кінострічку за книгою Роальда Дала зняв відомий американський режисер Тім Бертон. Чудовий сюжет, масштабність, колорит, оригінальність, музичне оформлення та яскравий антураж створюють атмосферу магічної таємничості. І хоча книга та її кіноверсія мають багато відмінностей, обидва твори мистецтва мають високу оцінку як серед пересічних читачів та глядачів, так і серед справжніх поціновувачів.  

А Ви вже взяли книгу Роальда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика» у найближчій бібліотеці?

Уроки Гоголя невичерпні, або Про ХІV Гоголівські читання

Ось вже тиждень, як світова спільнота відзначила 210-річчя з дня народження видатного українця Миколи Гоголя, та відлуння цього свята і досі звучить у різних куточках нашої планети. І я не перебільшую… сьогодні я нарешті змогла опанувати свої емоції і готова розповісти про неймовірну кількаденну подорож до Полтави. Мені пощастило стати учасником Міжнародної науково-практичної конференції «ХІV Гоголівські читання», що пройшла під гаслом «Гоголь єднає світ».

1 квітня ми відвідали Національний музей-заповідник М.В.Гоголя (Гоголеве) та стали свідками відкриття культурно-мистецького центру. Високоповажні гості з Італії, Польщі, Словаччини, Японії, Чехії та різних куточків України з неймовірною любов’ю розповідали про значення Гоголя і його творчості у контексті світового культурного надбання. По-новому відкрилися перед учасниками заходу окремі аспекти життєвого і творчого шляху літературного генія ХІХ ст.., майстерно освітлені у доповідях  доктора філологічних наук, професора Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка Михайла Наєнко; доктора філологічних наук, професора, ректора Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського Володимира Казаріна; доктора філологічних наук, доцента Центру слов’янсько-євразійських досліджень Університету Хоккайдо, гоголезнавця Дайсуке Адаті; доктора філологічних наук, доцента Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Тетяни Матвєєвої. Науковий співробітник Національного музею-заповідника М.В.Гоголя Ярослав Єнко представив цікавий фільм «Ярмарковий рух на батьківщині М.В.Гоголя».

2 квітня у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка відбулися безпосередньо самі читання, де вчені-літературознавці та вчителі-практики мали можливість поділитися власними поглядами на творчість М.Гоголя, своїми надбаннями в області наукових досліджень життєвого і творчого шляху письменника, методичними родзинками вивчення творів М.В.Гоголя у рамках шкільної програми. Серед багатьох цікавих і змістовних доповідей своє місце зайняв і мій виступ на тему «Використання інноваційних форм і прийомів на уроках зарубіжної літератури в контексті вивчення творчості М.В.Гоголя». Презентувати свій досвід роботи на таку високоповажну аудиторію є великою честю для мене. Та маю сказати, що найбільшою радістю для вчителя є досягнення його учнів, і тому шквал оплесків, викликаний переглядом пластилінового мультфільму за п’єсою М.Гоголя «Шинель», що був створений учнем 9 класу Віталієм Трохимчуком, став для мене найвищою нагородою.

«Тебе слухали, тобі аплодували, бо своїми словами ти торкнулася головного – слова Гоголя у сприйнятті дітей. Ти захопила своїм горінням, своєю любов’ю до учительської справи, до дітей» – ці слова Ольги Василівни Орлової, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри світової літератури ПНПУ імені В.Г.Короленка, стали найвищою відзнакою моєї роботи, як учасника конференції. Я пишаюся тим, що моя доповідь, моя емоційна розповідь про рідну школу не просто зацікавила гостя з Японії, науковців Харкова, Києва, Полтави, педагогів з Полтавщини, Хмельниччини та інших куточків України, а й сприяла новим знайомствам, пропозиціям співпраці та дружби.

Крім того 2 квітня всі учасники конференції стали слухачами та активними учасниками міжнародного вебінару «Україна – Гоголь – Японія», проведеного за сприяння журналу «Зарубіжна література в школах України» (видавець і головний редактор Дмитро Лебедь) та Ukrainian-Japanese Slavonic Society. Трансляція вебінару здійснювалася із Sophia University (Токіо, Японія) та аудиторії українсько-японської дружби «Sakura» ПНПУ імені В.Г.Короленка (Полтава, Україна). Доповідачами вебінару стали японські дослідники – професор, декан факультету іноземної філології Sophia University Сін’їті Мурата (Токіо) і професор, заступник декана філологічного факультету Saitama University Сусуму Нонака (Сайтама), з української сторони – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри світової літератури, директор Науково-методичного центру якості вивчення англійської мови та зарубіжної літератури ПНПУ імені В.Г.Короленка Ольга Ніколенко.

Неймовірно насиченою була і культурна програма конференції. Учасники отримали змогу побачити ікону Миколи Чудотворця (Диканського), якій молилася матір М.В.Гоголя, та інші шедеври світових майстрів живопису, що знаходиться в експозиції Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Крім того учасники конференції відвідали концерт Київського національного академічного театру оперети (в Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі імені М.В.Гоголя), пам’ятні місця Полтави та Полтавщини.      

Читання, присвячені актуальним питанням інтерпретації творчості Миколи Гоголя в контексті української та світової культур, завершилися на високій натхненній ноті. Спадщина М.В.Гоголя – велике національне надбання, яке свято зберігають на полтавській землі (до речі, міжнародні гоголівські читання у Полтаві проводяться з 1982 року і вже стали традиційними).

Особисто для мене конференція дала поштовх для нових розвідок і планів, нових пошуків і звершень. 

Ірина Петровська

Микола Гоголь і Україна. Короткий екскурс до 210-річниці з дня народження письменника

1. Великі Сорочинці – місце народження М.Гоголя.

Великі Сорочинці, розташовані неподалік Миргорода на Полтавщині, увійшли в історію як місце народження М.Гоголя, бо саме тут, у скромному будиночку повітового лікаря М.Трохимовського, 20 березня (1 квітня) 1809 року народився майбутній письменник. 1911 року скульптором І.Гінцбургом тут споруджено пам’ятник М.Гоголю, а з 1929 року відкрито музей.

2. Родовий маєток – село Василівка.

У далекому минулому Василівка – родовий маєток Лизогубів. Тетяна Семенівна Лизогуб, взявши шлюб з Опанасом Дем’яновичем Гоголем – дідом Миколи Васильовича Гоголя, 1781 року отримала від батька хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника. Тут він провів перші десять років життя, успадкувавши від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десяти років Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища.

3. Ніжин у житті М.Гоголя.

Дванадцяти років Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Разом із Гоголем навчалися Нестор Кукольник, Євген Гребінка – майбутні поети. Тут здружився він з Олександром Дашлевським, майбутнім письменником, та іншими. Україна стала для нього початком життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написавши п’єсу з українського життя. Ніжин став духовною і творчою колискою письменників. Не випадково, мабуть, тут встановлено перший пам’ятник Гоголю, створений ще 1881 року талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту під керівництвом викладача П.А.Заболожського.

4. М.Гоголь у Києві.

По-справжньому М.Гоголь пізнав Київ вже після Петербурга й Москви, хоч бував у цьому місті ще 1827 року. Коли в Києві у 30-ті роки XІX століття відкривається університет, завдяки зусиллям Пушкіна й Жуковського призначають ректором українця М.Максимовича, друга Гоголя, ботаніка та фольклориста. На прохання автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Пушкін клопочеться про надання Гоголю кафедри загальної історії. Сповнений планів і мрій, Гоголь вже планує писати історію України і натхненно пише Максимовичу: «Туди, туди, у Київ, давній, прекрасний Київ! Він наш...»

Проте питання про призначення Гоголя у Київ так і не було вирішене. Та Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви та у Печерській лаврі. Після перебування у Києві Гоголь переробив «Тараса Бульбу». З містом пов’язана і друга перлина гоголівської прози – «Страшна помста». Останній раз він був у Києві 1848 року.

5. М.Гоголь в Одесі.

Уперше М.Гоголь побував в Одесі перед останнім приїздом до Києва 1848 року. Він повертався з Єрусалима на Батьківщину морем разом з російським консулом в Сирії К.М.Базілі, своїм ліцейським приятелем. Костянтин Михайлович Базілі – один із тих випусників Ніжинського ліцею, які разом із Гоголем становили його гордість. Син грецького патріота, який під загрозою страти втік до Одеси, Базілі став не тільки видатним російським дипломатом, але й ученим-поліглотом, спеціалістом з Близького Сходу, людиною широкого мислення. Спілкуванням із цією людиною М.Гоголь завжди дорожив. Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Тут він здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на завершення роботи над другим томом «Мертвих душ». І Гоголь весь поринув у цю роботу. В Одесі досі збереглися будинки, де перебував Гоголь. Отже, з Україною пов’язане не тільки дитинство Гоголя, його юність, але й роки зрілості. З Україною пов’язана практично вся творчість М. Гоголя.